Шизофрения – от греческого: «schizo» - расщепляю, раскалываю, разделяю и «phrenos» - сосредоточение чувств, душевных свойств, ума человека.

                       Из учебника по психиатрии

Шизофрения

Записки молодого врача, написанные этим благородным мужем во время путешествия из первой столицу во вторую или Дорогому Виктору Андреевичу

Дорогой Виктор Андреевич! После посещения Второго съезда врачей общей (семейной) практики меня не покидает ощущение двойственности моих чувств по поводу того, что мне пришлось там наблюдать и слышать. Обратившись за консультацией к коллеге-узкому специалисту в области душевных расстройств, мне удалось исключить у себя наличие заболевания, название которого вынесено в заголовок этой статьи, но я ещё более утвердился во мнении, что имею дело с так называемым эффектом наведения (индукции), чему способствовали выступления участников Харьковского форума. Так это или не так – Вам судить, а факты таковы…

Евгений Смыслов

Ваше вступительное слово, Виктор Андереевич, порадовало меня своей конструктивностью и искренним желанием помочь нам, как Вы выразились «интеллекту нации». Но…

- У нас є унікальні можливості, друзі, таких можливостей не було, коли медикам пропонували просто з білого аркушу паперу сьогодні виписати політику змін галузі*

Стоит ли начинать реформу с „білого аркушу паперу”?! Неужели все, что мы создавали в нашей отечественной медицине сотни лет – не заслуживает, по крайней мере, внимательного изучения?!

Вы абсолютно правильно указали на приоритетность финансирования первичного звена медицины, но видно у министра, назначенного Вами, особое мнение по этому вопросу. В своем немногословном выступлении, Юрий Владимирович на первое место поставил организацию в Украине высокоспециализированных центров: ожогового, онкологического и педиатрического. Я даже боюсь спрашивать, на кого в Киеве будет возложена обязанность по строительству этих центров, а на кого оборудование их и медикаментозное обеспечение, но, похоже, серьёзной финансовой поддержки звена здравоохранения, представители которого из зала внимали выступлению министра, ждать ещё весьма долго. Именно этой двойственностью чувств, которую в зале испытал не только я, объясняются «жидкие и быстро затихающие» аплодисменты, которыми аудитория наградила своего непосредственного начальника.

Выступления людей «от шприца» (по аналогии – «от сохи») порадовали, но, поверьте, для того, чтобы узнать это, нам не нужно было ехать в Харьков, достаточно было бы выйти на перекур с коллегами. Так что эти выступления звучали практически исключительно для Вас. Тем с большим нетерпением все ожидали Вашего веского слова, которое должно было подвести итог собранию и вселить если не уверенность, то, по крайней мере, надежду в сердца собравшихся, что «все будет хорошо». Пусть не сегодня, не сейчас, но будет…

И дождались… Но после Вашего выступления в сердца поселилась не надежда и уверенность, а та двойственность, о которой я рассказывал выше.

 -… Мені дуже хотілося б, щоб після нашої сьогоднішньої розмови з цієї зали кожний медик вийшов сильним, з гордо піднятою головою, з честю, з гідністю, яка пасує вашій професії…

Мы тоже очень этого хотели…

- …Чим можна відрізнити Україну в європейському регіоні з точки зору здоров’я нації? Я хотів навести декілька таких пунктів. Досить високі показники загальної смертності і смертності з окремих причин. На тисячу чоловік ми маємо 18 – показник смертності. 8,7 – це є показник народжуваності. Показник смертності приблизно в 2 рази вищий, ніж у Європі, в єврорегіоні…

- …Скорочення очікуваної тривалості життя за період з 1990 року по 2004 рік – ми втратили у середній тривалості життя майже три роки…

Виктор Андреевич, «ножницы» в соотношении рождаемость-смертность Украина прошла в 1991-1992 году (с этого момента смертность начала превалировать над рождаемостью). Со статистикой по другим показателям – та же картина – резкое их ухудшение именно с этого периода. Правда, есть о чем задуматься? И выводы более чем красноречивы…

- …Я не хочу цього слова говорили, але мушу сказати, що практично неконтрольованим є поширення ряду епідемій, і це виклик для всіх нас. Перш за все, йдеться про туберкульоз, ми маємо сьогодні 80 захворювань на 10000 населення. 5 років ми мали 60, на 20% ці тенденції виросли за останні 4,5 роки. Причому ми говоримо про як правило соціальну хворобу. Соціальна хвороба, яка розвивається найбільше в таких соціальних групах як непрацюючі і пенсіонери. Це 50% всіх хворих на туберкульоз в Україні. Це слабо контрольовані соціальні групи. Це виклик суспільству. Ми повинні його прийняти…

Правильно! Ни один райфтизиатр не справится с эпидемией, пока на улицах наших городов полно людей отброшенных за обочину жизни, а по всей Украине толпами курсируют полуголодные «гастарбайтеры». И никакие ДОТС-стратегии здесь не помогут!

- … Усі ми повинні зрозуміти, що бюджетних коштів буде недостатньо. Нам сформувати треба такий підхід до боротьби із цим захворюванням, який би консолідував можливості всіх, в тому числі громадські ініціативи, бізнес і таке інше…

Вот может за загадочными словами «таке інше» скрывается тот источник финансирования, который призван исправить положение дел в отрасли, но первые два источника явно не вызывают оптимизма…

- …Ми говоримо про СНІД/ВІЛ, де сьогодні ми маємо показник майже 26 захворювань на 100 тисяч. Зверніть увагу, 5 років тому ми мали в 2 з лишком рази менший показник. Ми маємо жахливі темпи розвитку цього захворювання, практично вдвічі більші. Показник цього захворювання виріс в останні 4,5 роки. Це говорить шановні друзі про те, що якщо сьогодні влада не сконцентрує свої зусилля на цій проблемі, не мобілізує … без перебільшення в 2010 році ми втратимо 10% свого населення з цієї причини...

Здесь Вы увлеклись, Виктор Андреевич… В то что «втратимо 10% свого населення» уверенность присутствует, а вот в то, что от СПИДа – это слишком. «Ми маємо жахливі темпи розвитку цього захворювання» - абсолютно с Вами согласен, но способ борьбы с этой проблемой, который Вы предлагаете (создание в каждом райцентре анонимных кабинетов по обследованию на ВИЧ, центров борьбы со СПИДом), только усугубит кризис в отрасли.
Не буду Вам рассказывать (у Вас в штате масса советников) о успешно «подавляемых» во всем мире данных некоторых исследователей, говорящих о том, что СПИД – это одна из самых успешных мистификаций  ХХ века, принятая нами по наследству, о том, что СПИД – это состояние подавленного иммунитета у лиц, длительно принимающих наркотики инъекционным путём. Все таки на современном понятии ВИЧ/СПИД многие сделали состояния, а ещё больше народа неплохо себя чувствуют во множестве фондов и организаций, ежедневно и ежечасно нещадно борющихся с «чумой ХХ века». Зачем нарушать идиллию? Но и зачем же плодить учреждения, с сомнительными функциями (типа раздачи презервативов, брошюрок и шприцов), но с достаточно солидным финансированием. Не лучше ли все силы бросить на борьбу с наркоманией? Ведь даже согласно официальным данным 90% ВИЧ-инфицированных в Украине – инъекционные наркоманы. Или для эффективности этой борьбы нужен другой общественный строй?
Вот лишь один пример из практики:
В те далёкие времена, когда райнаркологи ещё работали в тесной связке с РОВД (а это ещё было не далее как 5 лет назад), не либеральничая лукаво, «штатных» (состоящих на учёте) наркоманов принуждали методами административно-командной системы, не приемлемыми в свободном обществе, дважды в год сдавать кровь на ВИЧ. Вот и показало одно из таких исследований, что 28-летний сельский парень-то, инфицирован сей «чумой». Райнарколог, как человек имеющий прогосударственную гражданскую позицию, проинформировал о сём вопиющем факте свое руководство, а также спросил у руководства областного Центра борьбы со СПИДом совета: что, собственно, ему делать?
Руководитель областного Центра борьбы со СПИДом  авторитетно объяснила молодому в то время специалисту-наркологу, что обследование и лечение подобных больных дело сугубо добровольное с их стороны, после чего наркоман был отпущен восвояси с миром. По личной инициативе нарколога, правда, он был проинформирован о существовании в УК статьи, предусматривающей ответственность за распространение ВИЧ. Насколько он внял этим предупреждениям – сие неведомо, но можно только предположить сколько девчат в его селе (где довольно смутные представления о механической контрацепции) да и не только, смог «осчастливить» этот молодой человек. Математическое правило геометрической прогрессии позволяет усомниться в «современном» понимании нами СПИДа, как патологии. А руководитель областного Центра по борьбе со СПИДом, между тем, продолжила свою нелёгкую службу, довольно часто прерываемую командировками в различные страны Европы и Америки за красными ленточками и новыми «страшилками»…

- …Як правило, всі експерти, в тому числі національні, дають спільну оцінку кількості стаціонарних закладів. Я наведу деяку статистику по окремих. 40% того, що ми маємо в стаціонарних закладах, якщо це перевести в ліжко-місце, як правило ніколи не використовується. У селищі міського типу Попільне Житомирської області функціонує районна лікарня, потужність за європейськими мірками дозволяє обслуговувати щонайменше 70 тис. населення. Вона надає послуги лише 36 тис., які проживають у районі, більше немає населення. Але хтось побудував цей заклад…

Да, построили… В расчете на 70 тысяч, а вот куда делись 34 тысячи из них, Виктор Андреевич, давайте спросим у Вас, а также у двух Леонидов, «руливших» Украиной до этого. Может вместо того, чтобы койки сокращать и штат разгонять, создать в Попельне условия для нормальной жизни? Глядишь, и люди туда потянутся…

- …На половину професій, які ми готуємо, в європейській класифікації не находимо місця. Це щось старе від радянської системи залишилося. Ми даємо багатьом дітям речі, я маю на увазі знання, такого типу, які важко класифікувати у традиційній європейській медицині, але ми витрачаємо кошти і кажемо, що це йде на лікування, що це йде на громадянина, а насправді йдеться про установи…

Насчет Вашей, Виктор Андреевич, приверженности к «европейским ценностям» и неприятия «советской системы» (кстати, удивительно, ведь именно она когда-то дала парню из Хоруживки, как и многим, шанс «выйти в люди») я ещё выскажусь чуть ниже. Здесь хотелось бы сказать, о том, что система образования в СССР является прямой наследницей таковой в царской России, т.е. складывалась веками. В отличии от «европейских» систем образования (систем «двух коридоров», когда «простые смертные» приобретают профессиональное, а «элита» - университетское образование), эта система позволяла АБСОЛЮТНОМУ большинству населения получать университетское образование. Если знания, которые сегодня преподаются в мединститутах «важко класифікувати у традиційній європейській медицині», это не значит, что они не нужны: ведь врач – это не только ремесленник, профессионал, но и высокообразованный человек.

- …Якщо взяти по системі міністерств, відомств України, то ми маємо близько 700 закладів, характерних для забезпечення діяльності тих чи інших міністерств. Як правило це санаторії, заповідники і таке інше, як правило це заклади відпочинку, решту держава тримає на своїх плечах. Замість того, щоб платити достойну плату людині і дати можливість вибрати, де вона хоче відпочити, ми десятки, сотні таких закладів тримаємо в державній власності. І пробуємо раніше накормити громадянина. Громадянин сам кормиться, він зранку до вечора працює, отримує зарплату, він забезпечує благополуччя своє і своєї родини. Пробуємо дати відпочинок централізовано, щоб він їхав куди ми йому покажемо. Від цього уже весь світ відмовився, друзі…

Тут и не знаю, что сказать… Трудно, Виктор Андреевич, объяснить Вам и Вашим коллегам, что «путевка» от предприятия в санаторий или пионерлагерь – это несколько больше чем акт купли-продажи рабочей силы.

- …Висока питома вага госпіталізації у спеціалізованих стаціонарних закладах. Скільки існує анекдотів, друзі? Скільки ми мусимо знаходитись у наших державних стаціонарних закладах медицини, на скільки днів лікарняні відкривають, і не менше 21 дня ти потлежиш, хай у тебе пролежні будуть під боками, ну ти повинен там 21 день відлежати. На тебе витрачатиметься усе, аби ти тільки відбув певну культову процедуру. Наші показники по знаходженню хворого на стаціонарному лікуванні в декілька разів, підкреслюю, в декілька разів вищі від стандартів єврорегіону…

Ну а здесь, или Вы, Виктор Андреевич, или Ваши консультанты, «соврамши». Средняя длительность пребывания в стационаре в Украине в 2004 году – 13,9 суток, в среднем по так любимой Вами Европе – 11,3. Где эти «в декілька разів»?Или будем лечить инфаркты амбулаторно?
Чтобы Вы не подумали, что я хоть и молод, но законченный скептик и брюзга, приведу те части выступления, где я готов был бы расписаться почти под каждой строчкой. Вот она, «двойственность» в действии!
- … Я не забуду ті слова, які сказала мені сімейний лікар відносно заробітної плати, відносно свого статусу. І ми спробуємо щось зробити, абсолютно блискавичну реакцію в бюджеті 2006 року. Я ці слова не забуду, я на них звернув увагу, і бюджет відредагуємо. Але, друзі, разом з тим ми повинні формувати чесні відповіді по багатьом позиціям. Щоб зробити високостатусного лікаря, нам треба знайти дуже багато відповідей на різні питання. Як зробити так, щоб у нього був комп’ютер? Як сьогодні без комп’ютера можна працювати лікарем, адже це 99% потоку знань, яким ти повинен володіти. Як можна працювати без спеціалізованого транспорту? Ми говорили про ліки, і всі розуміють, якщо влада зрозуміє логіку формування фармацевтичного забезпечення, вона може принести дійсно серйозне скорочення ціни на ліки. Якщо ми будемо формувати так, як формувалося останні 14 років, то це каса для збагачення певних людей, придворних, Міністерства охорони здоров’я, і деяких структур по регіонах, і не більше.

Пішли далі. Стосовно фінансової частини ще хотілося б висловитися. Жорстке стримування витрат між різними бюджетними рівнями привело до дезінтеграції територіальної системи медичного обслуговування. На кожній території ми можемо сказати, що працює декілька моделей фінансового забезпечення роботи закладів охорони здоров’я. Причому воно знаходиться у різних відомствах, і ми виходимо на те, що це, по-перше, руйнує єдине поле. По-друге, формує очевидну соціальну несправедливість, починаючи з теми фінансування, бо ми добре знаємо, як фінансується лікарні загального призначення, н на прикладі з лікарнями другого призначення. Я не хочу виділяти будь-яке тут міністерство чи відомство. Це складна і важка проблема. Це проблема стосунків із медичною академією наук, де ми повинні один раз поставити в цьому крапку. Визначити головного замовника в Україні, який розподіляє фінансові ресурси на всю систему, яка займається охороною здоров’я, освітою, підготовкою кадрів і наукою. Все це повинно бути в одних руках. Коли сьогодні одна частина розробляє проекти, які ніхто не замовляв, і фінансує сама себе, ми ще довго будемо говорити, що в нас не вистачає коштів. Такої моделі у світі немає, друзі, і тому я закликаю – нам треба сьогодні консолідувати зусилля науки і практичної медицини. Почуйте мене, будь ласка. Це повинно бути предметом вашого з’їзду, бо ми говоримо про напівгромадські структури, напівгромадські ініціативи, напівгромадські можливості, які закладаються сьогодні в діяльності багатьох структур, у тому числі й академій. Я думаю, що в нас вистачить мудрості сьогодні знайти це порозуміння. Ми вчора говорили про освіту в медицині, заклади, які випускають фахівців. І тут виникає цілий ряд проблем. Перш за все, чіткого ясного бачення – скільки і кого нам потрібно. Друга позиція – це позиція державного замовлення. Влада, держава повинні чітко усвідомити, якщо вони замовили молодого фахівця, обов’язок держави дати перше робоче місце і перше житло. Це обов’язок держави. Якщо держава сьогодні цього не робить, а вона не робить, це кладе велику тінь на наше конституційне право. Це посилює дійсно соціальну несправедливість. Говорячи про держзамовлення, мені до цього дня не зрозуміло, чому держава замовляє фахівців у науково-освітніх закладах, в яких немає незалежного тестування. Чому ми замовляємо спеціалістів у закладах, які не можуть забезпечити незалежне тестування і, як висновок, йде корупція. Хіба це не воля держави. Фінансуючи держпідряди по суті в медичній підготовці, назвати, при яких умовах і з якими закладами вона має стосунки. Ми автоматично маємо з усіма, і тому не можемо побороти корупцію в навчальних закладах, бо вона будується, власне кажучи, на принципах, коли держава фінансує установу вищого освітнього закладу і робить держзамовлення на спеціаліста. Це теж унікальний спосіб, друзі, такого у світі ніде нема. Держава щось фінансує одне. Або це, або це. Але це знову ж таки українська практика, від якої радикально треба відмовитись. Ну власне кажучи, коли ми робимо держзамовлення, ми повинні ясно сформулювати цей конкурс. Подивіться, що робиться на ринку, якщо держава хоче десь замовити, як виписуються ретельно умови якості продукту, який ми чекаємо, закінчуючи темою тестування і так далі. Це хіба не в наших силах? В наших силах. І ось ми говоримо про дорожню карту, як крок за кроком вибудовувати цю дорогу. Якщо ми будемо уважно один одного слухати, по сьогоднішній нашій розмові на трьох аркушах паперу вже можна Міністерству виписати те, що ви і 48 млн. відчують за 12 місяців на собі, що в медицині, в науковій медицині, освітній частині галузі медицини справи змінюються. Нема такого ключа чародійного, який би дістав і сказав: “ось відімкнув ти його – і всі проблеми вирішені”. Тому ми повинні говорити про набір речей, які мінімізують ту чи іншу проблему.

Окремо звучала тема недостатності фінансування. Вона абсолютно актуальна. Питома вага фінансування витрат на охорону здоров’я не відповідає європейським стандартам. Наша мета була сформувати таку систему бюджетної підтримки, яка б перш за все за один фінансовий рік довела ряд речей. Перша. Якомога швидше підняти соціальні стандарти, тому що багато хто бюджет 2005 року називає бюджетом проїдання. Я його як Президент ніколи так не називав, для мене це був бюджет соціального розвитку. Житель центру Європи не може відчувати, що тут живе нація, яка за освітнім, професійним рівнем знаходиться на одному з найвищих щаблів, але разом з тим знати, що в цій країні найменша серед країн СНД і Європи заробітна плата, пенсія, соціальні програми. З цим миритися неможливо, і тому ми, формуючи бюджет 2005 року, заклали дуже чітку соціальну підвалину, яка межує десь із критикою макроекономічною. Чи ми втримаємо систему цін бюджету, товарного, платіжного і таке інше щоб утримати ситуацію під контролем. Я переконаний, що утримаємо. На 57% нам треба підвищити заробітну плату у вчителя, медика і тих людей, які знаходяться на бюджетному фінансуванні, за один рік. Я приймаю докір, що це не та зарплата, якою можна забезпечувати нормальне життя. Але, друзі, я просто хотів би, щоб ви зрозуміли, що ми виходили з пріоритету цієї теми і туди направили максимум своїх можливостей. Я не думаю, що є часті приклади, коли протягом одного бюджету на 57% змінюється цей показник приросту.

По соціальним програмам. Якщо говоримо про дітей-сиріт, то ми підняли в 3-4 рази, фінансування проблематики інвалідів у 4-5 разів, матері і народження дитинки – в 11 разів. Цим ми хотіли сказати, що найбільше ми хотіли відреагувати на соціальну проблематику, бо соціально забезпечений громадянин по-іншому зустрічає, в тому числі, багато проблем охорони здоров’я. І це була наша логіка.

Якщо міжнародна практика показує, що на фінансування стаціонарних установ іде приблизно половина бюджету із того, що йде на галузь, не на лікування, а на утримання галузі, то в нас це майже на 40% більше. І знову-таки ми можемо говорити про нестачу фінансів, але якщо стосується їх розподілу і використання, ми будемо непрофесійні у відповіді на те, як вийти з цієї проблеми. Мене дивує, чому до сьогодні зберігається такий постатейний контроль використання коштів у закладах охорони здоров’я, який винищує просто маневреність використання цих коштів. Ми можемо з Києва чи з Харкова розписати на сільську лікарню, скільки її на що треба тратити, начебто з Харкова це видніше. Чому ми так не довіряємо своїм представникам, чи це головний лікар, чи це керівник тої чи іншої установи. Для чого цей старий радянський кошторис, який у багатьох випадках просто нас підводить до сатиричної відповіді. Я знову кажу, це ж у наших руках все. Якщо ви відчуваєте цю проблематику, якщо ви стоїте до гурту і кажете, що це одне із питань, які ми хочемо змінити з того року, то я переконаний, що нема такої сили, яка б до вас не прислухалась, якщо ми даємо ці відповіді чесно. Всі ми з вам повинні поділити відповідальність по іншому питанню. Якщо ми дивимось на бюджет галузі, то на 97% це кошти бюджету, 3-5 % це як правило фінансування, яке отримується від послуг деяких від грантів, від благочинності і таке інше…

- … Наступне. Я переконаний, що бракує і забирає багато можливостей – це відсутність медичної асоціації, органу управління, який би на себе взяв значну частину тих функцій, які сьогодні є у Міністерства і можливо на деякому оригінальному рівні. Переконаний, що якщо ми цю справу зробимо, то ми найдемо багато відповідей по темі регістрацій, ліцензування, роботи і статусу лікаря і закладів, і багатьох інших проблем, які відносяться виключно до роботи лікаря. Подивіться, який високий рівень самоуправління досягнутий іншими фаховими асоціаціями, наприклад, асоціацією суддів України, скільки інструментів, скільки механізмів передано на рівень самоуправління. Я переконаний, що там фігурують чесні процедури, там робиться величезна справа. Переконаний, що таку саму роботу повинні зробити для себе лікарі.

Наступне, на мій погляд, є очевидним – прийняття кодексу медичної етики. Є багато питань, які буквою закону не відрегулюєш. Є питання, які виключно відносяться до моралі, які, до речі, врегулюють надзвичайно багато видів стосунків. Моє переконання, що такого типу діалог у колі медиків був би корисним. Я не думаю, що хтось виграє із медиків, коли в галузі є досить серйозні етичні проблеми. Ви в цьому питанні повинні проявити солідаризм, це як виклик морального характеру для вас і ви повинні вийти із відповіддю на цей виклик.

Ми говорили зараз про проблему медичної реформи. Я вас закликаю, щоб основним результативним моментом нашого сьогоднішнього зібрання було одне повідомлення – віднині Україна приступає до широкомасштабної реформи системи охорони здоров’я, яка дасть відповідь на ключові виклики, які сьогодні існують щодо організації роботи міністерства і установ у системі охорони здоров’я, статусу лікаря, боротьби із захворюваннями, стосунків “лікар – пацієнт”, що все це буде відрегульовано. Тема сімейного лікаря, яка, на мій погляд, є фундаментальною, вона ті дві піраміди перевертає у правильне положення. Все це має стати предметом глибинної медичної реформи охорони здоров’я. Але паралельно, друзі, говорячи про цю реформу, ми кажемо, що в нас сьогодні є очевидні виклики, на які треба реагувати навіть не в контексті проведення реформи охорони здоров'я, а напряму. І тому ми говоримо про боротьбу з раком, який найбільше в нас забирає щорічно громадян України. Жнива смерті дуже великі. Далі ігнорувати цю проблему неможливо.

Проблема серцевих і судинних захворювань, проблема ВІЛ-СНІД, проблема туберкульозу – це 4-5 речей, які заставляють сьогодні всю владу мобілізуватися і сказати про організацію окремих національних програм, які повинні бути відкриті до організацій прихильників, партнерів, структур і ініціатив, які можуть нам підставити плече і в комплексі забезпечити ефективну боротьбу з цими захворюваннями. Тому я хочу оголосити, що Президент України бере персональну відповідальність за реалізацію цих програм. Найближчим часом я хочу вийти з ініціативами, які дадуть відповідь на те, як ми можемо мобілізувати коло друзів і партнерів для боротьби з тим чи іншим захворюванням. Це буде конкретний указ під конкретні дії, конкретні структури. Моє завдання буде нікого не зробити бідним, а навпаки мобілізувати нові зусилля, не відбираючи ні в кого існуючі ресурси. Мобілізувати зусилля ті, які до цього не працювали в державі на цю тему…

Виктор Андреевич, такое впечатление, что речь готовили два или несколько разных людей…
- …На 100 тисяч населення ми маємо 460 лікарів. Запитайте у хірурга України і в хірурга Франції, скільки він праці робить. Ми можемо сформувати більш спеціалізовані питання по конкретній хірургії, і прийдемо дуже швидко до відповіді. Ми маємо армію лікарів нераціонального розміщення. На 100 тисяч населення ми маємо – 460 лікарів, Японія – 202, Канада – 197. І очевидно те, що ми витрачаємо в одній частині, в багатьох країнах витрачають на технологію і на другі речі, які збільшують якість лікування. І тому, маючи таку систему і структуру галузі, дуже важко її наповнити і дати чіткі відповіді на відносну фінансову достатність…
- …Давайте будемо брати приклад з європейського клубу, з європейського регіону. Як спочатку ініціатива належить невеличкій групі, яка можливо і політично непримітна, а потім через 3-4 роки це стає ключовою ідеєю нації…

А теперь о любимой Вами, Виктор Андреевич, Европе. Почему Вы, не говорите избравшим Вас людям, как мы будем жить в этой самой Европе? Ведь из Ваших речей они могут впасть в заблуждение, что очень скоро заживут как германские бюргеры или английские джентельмены. Ведь никто не примеряет на себя жизнь араба из парижского предместья или гамбургского албанца… Но не будем впадать в крайности, рассмотрим состояние здравоохранения в столь милой сердцу многих, как место отдыха, Испании. Кстати, членом ЕС это государство стало в 1985 году… Вот что пишет по этому поводу известный политолог, проработавший долгое время в Испании Сергей Кара-Мурза:
«Закрепление стереотипов в сознании приводит к неспособности поместить ситуацию в pеальные пpостpанственно-вpеменные кооpдинаты. Иногда она бывает пpосто гpотескной. Вот, с целью заклеймить в очеpедной pаз pежим Кубы испанское телевидение оpганизует дебаты, звездой котоpых выступает попpосившая убежища сотpудница кубинского балета, очень миловидная девушка. Сначала поговоpила об «ужасных pепpессиях» – двух аpестованных (и уже выпущенных) пpавозащитниках. Это энтузиазма не вызвало, факты слишком уж вялые, о pепpессиях на Кубе лучше говоpить абстpактно.
Тогда «выбpавшая свободу» пеpешла к теме социального неpавенства: в центpальном госпитале в Гаване члены паpтийной элиты лежат в отдельном зале, «куда не кладут пpостых pабочих». На это не нашлись что ответить защитники Кастpо, от имени которых в дебатах участвовал известный испанский левый писатель Хесус Васкес Монтальбан. Все были потpясены такой социальной неспpаведливостью, забыв на вpемя свои собственные пpоклятья в адpес «гнусной уpавниловки», свойственной социализму. Хотя все пpекpасно знают, в каких условиях лечатся «аналоги» кубинской паpтийной веpхушки западных стpан. Здесь никого не удивляет, что какой-то член Совета диpектоpов одного из множества банков на личном самолете летит из Испании на пpием к вpачу в США (это пеpедало то же телевидение в тот же день). А простые испанские рабочие не летают к врачу в США, а по месяцу ждут в очереди на прием к врачу в поликлинике страховой медицины (выд. – авт.). А в богатых США 35 миллионов человек не имеют доступа ни к какой (выд. – авт.) медицинской помощи».
С.Кара-Мурза, «Манипуляция сознанием» (2000)
А вот ещё одно наблюдение, автора которого уже никак нельзя обвинить в предвзятости, так как это – мультимиллионер, один из самых «продаваемых» авторов книг в мире. Для тех кто не понял, поясню – это описание Севильской ЦГБ образца середины девяностых, а не лазарета времён гражданской войны…
«Городская больница располагалась в здании бывшей начальной школы и нисколько не была похожа на больницу. Длинное одноэтажное здание с огромными окнами и ветхое крыло, прилепившееся сзади. Беккер поднялся по растрескавшимся ступенькам.
Внутри было темно и шумно. Приемный покой представлял собой бесконечный узкий коридор с выстроившимися в ряд во всю его длину складными стульями. Установленная на треноге картонная табличка с надписью OFICINA стрелкой указывала направление.
Беккер двинулся по едва освещенному коридору. Все здесь напоминало зловещую декорацию к голливудскому фильму ужасов. В воздухе стоял тяжелый запах мочи. Лампочки в конце коридора не горели, и на протяжении последних двадцати метров можно было различать только смутные силуэты. Женщина с кровотечением… плачущая молодая пара… молящаяся маленькая девочка. Наконец Беккер дошел до конца темного коридора и толкнул чуть приоткрытую дверь слева. Комната была пуста, если не считать старой изможденной женщины на койке, пытавшейся подсунуть под себя судно.
«Хорошенькое зрелище, — подумал Беккер. — Где, черт возьми, регистратура?»
За едва заметным изгибом коридора Беккер услышал голоса. Он пошел на звук и уткнулся в стеклянную дверь, за которой, судя по доносящемуся оттуда шуму и гвалту, происходило нечто вроде драки. Преодолев отвращение, Беккер открыл дверь. Регистратура. Бедлам. Так он и думал.
Очередь из десяти человек, толкотня и крик. Испания не славится эффективностью бюрократического аппарата, и Беккер понял, что ему придется простоять здесь всю ночь, чтобы получить информацию о канадце. За конторкой сидела только одна секретарша, норовившая избавиться от назойливых пациентов. Беккер застыл в дверях, не зная, как поступить. Необходимо было срочно что-то придумать»
                                                                                  Дэн Браун, «Цифровая крепость» (1998)

Вот так то, Виктор Андреевич, «чужому навчайтесь, та свого не цурайтесь»…
На этом, с Вашего позволения, позвольте откланяться (не занимать же ещё Ваше внимание и время коллег на обсуждение Ваших рассуждений о ВТО и продаже «Криворожстали» - пусть об этом в парламенте хоть до потери голоса спорят). На письменный ответ не надеюсь – лучшим ответом буду считать избавление меня и моих коллег от чувства двойственности, грозящего перешагнуть клинический порог. Если Вам и Вашей команде это удастся сделать, знайте, - с нас причитается, да и со всего народа тоже. И ждать Вам благодарности совсем недолго – 2009 год не так далек, как кажется…
   С наилучшими пожеланиями, Евгений Смыслов.